Напевно, озаглавити текст слід було б трохи інакше — "Для чого я вступила в офіційний брак"?, це було б правильніше, хоча нескромно. Правильно тому, що відповісти за усіх людей практично неможливо, скільки людей — стільки і причин, хоча, звичайно, причини можна типізувати. А оскільки я відношу себе до типових людей, отже, причини, що штовхнули мене на офіційний брак, теж типові. Тому заголовок цілком можна вважати варіативним — факультативним.
Десять років тому для мене був дуже важливий соціальний статус заміжньої жінки. Та і зараз, мабуть, теж важливий. Мені іноді здається, що, коли люди говорять про те, що для них статус не значимий, вони трохи лукавлять, хоча, можливо, я помиляюся.
Поясню свою думку.
До офіційного висновку браку я близько двох років жила в цивільному. Вважала себе практично у шлюбі, хоча, звичайно, десь в глибині душі черв'ячок сумніву копошився: чи правильно я роблю. Активність цього черв'ячка різко зростала після спілкування з мамою, яка була твердо упевнена, що цивільний шлюб — балощі одні. Мабуть, частина цієї упевненості передавалася і мені. У Новосибірськ я приїхала з маленького містечка, де усі дівчата досить рано виходять заміж. Якщо ти не встигла вийти заміж до двадцяти, то пиши пропало. Пізніше вийти заміж майже нереально: усе більш або менш відповідні партії розібрані, наркомани і п'яниці — не самий кращий вибір, домашні хлопчики, що сидять під маминими спідницями, хай і далі там сидять.
Моя однокласниця, що вийшла заміж в двадцять років, так пояснювала свій крок: "Представляєш, моя сусідка знизу вже з коляскою і з чоловіком, а їй адже тільки вісімнадцять?! А я, у свої двадцять, стою з Сашкой в під'їзді прощаюсь-обнимаюсь. Соромно, чесне слово"!. І вийшла заміж за Сашку.
Коли я з цими сумнівами приходила до чоловіка, він говорив: "Яка нісенітниця, я люблю Вас, і ніякий штамп в паспорті не зможе вплинути на моє почуття, штамп — порожня формальність". Я заспокоювалася. Потім, набивши руку в словесній еквілібристиці, я стала відповідати: "Якщо штамп — порожня формальність, то чому Ви відмовляєте в такій дрібниці своїй улюбленій жінці? Прийміть це як мій каприз". Я перемогла.
Через пару років після офіційної реєстрації якось в розмові про загальну шапкову знайому, що зайнялася сімейним консультуванням, чоловік сказав: "Як вона може цим займатися, якщо сама заміж по-нормальному не змогла вийти"?. Дівчина жила на той момент декілька років в цивільному шлюбі. Я тоді для себе відмітила, що, незважаючи на демонстровану свободу поглядів, для чоловіка "вийти заміж по-нормальному" — це все-таки зареєструвати свої стосунки офіційно.
Часто, коли я спілкуюся з людьми, що ратують за цивільний шлюб, відмічаю для себе нестикування в міркуваннях, розузгодження слів і емоцій, їх супроводжуючих. Наприклад, на зустрічі університетських одногрупників(точніше — одногруппниц) прийнято хвалитися досягненнями і показувати фотографії збільшених сімейств. Звичайно, звучать питання про сімейний статус. І всякий раз хто-небудь(що знаходиться на той момент в цивільному шлюбі) дзвінким від напруги голосом починає усіх переконувати в правильності вибраної їм самим життєвій позиції.
Хоча, можливо, мені тільки здається напруга в голосі і сльози в очах. Напевно, є абсолютно щасливі в цивільному шлюбі люди. Просто мені вони практично не попадаються.
Ще мені здається, що офіційна реєстрація — щось подібне до державного кордону: тут знаходиться територія суверенної сім'ї. При цивільному шлюбі, як мені представляється, ця межа більше розмита, не виразна. "Ми будуємо сімейні стосунки"? чи "Ми пробуємо будувати сімейні стосунки"?. Погодьтеся, що звучить абсолютно по-різному. Коли я пробую, я не несу відповідальності за результат. Якщо щось не виходить, я завжди можу сказати: "Дик, пробачте, не вийшло" — і неуважно так зібрати плечима. Таким чином, офіційна реєстрація — це велика відповідальність. Для чоловіка, напевно, більшою мірою, тому що жінка і так вже вважає себе у шлюбі.
Усе написане вище — виключно мої суб'єктивні міркування. Тому що жити в офіційному шлюбі або цивільному — справа суто особиста, питання з розряду вічних, як говорить один мій знайомий, питання типу: "Бути або не бути"?.
